Емоційна зрілість дитини
Емоційна зрілість дитини може починатися з будь-якої спільної діяльності з дитиною в побуті, грі чи навчанні.
Емоційна зрілість – це вміння розпізнавати емоції та почуття свої та інших людей; брати відповідальність за свої емоції; регулювати свій емоційний стан; вміння співчувати; розуміння взаємовпливу емоцій і почуттів у взаємодії з людьми.
Саме дорослий створює атмосферу тепла, прийняття, підтримки, емоційної включеності в спільний процес. Саме у взаємодії визначаються поняття «можна» і «не можна», «це вийшло», і «тут ще можна додати». І не менш важливе, коли поставити крапку і насолодитися результатом.
Весь цей процес може викликати захват, радість і бажання повторити або, навпаки, більше ніколи до цього не повертатися, якщо тільки не змушувати. Все залежить від того, яка атмосфера була створена і якими емоціями підтримувався процес. І це відповідальність дорослого. Це вимагає великого інтересу, багато емоцій і, як правило, багато часу.
У дитини добре розвинене прагнення пізнавати світ і все що його оточує. Для цього нічого не потрібно робити дорослому, це закладено природою. Відповідальність дорослого, зробити так, щоб цей інтерес не пропав. Це велика цінність, яку потрібно оберігати та розширювати.
Перепитувати, наскільки допомагає їй заспокоїться ваша присутність. Згодом, у дитини буде формуватися емоційна стійкість, вміння швидко відновлюватися після емоційного потрясіння. Люди не вміють читати думки, єдиний спосіб донести свої почуття і бажання – висловитися.
Цьому ви вчите дитину, орієнтуватися у своїх емоціях і станах, доносити їх іншим, піклуючись про свій душевний комфорт. Дитині дуже складно попросити у дорослого ще підтримки, ще турботи, ще любові. Дитина залишається «недогодованою», потім звикає до цього і вже вважає, що так і повинно бути. Важливо позначати почуття дитини, щоб вона згодом розуміла і привласнювала свої почуття і свої бажання. І розуміла, як їй поводитися зі своїм емоційним станом. Від цього залежить рівень саморегуляції у дитини.
Помилка дитини дає можливість опрацювати питання ідеальності – прийнятності. Вибір батька чи матері, чого очікувати від своєї дитини – ідеальності або прийнятності. Цензор батьків формує внутрішнього цензора в дитині для самооцінки та самокритики. Батьки у спільній діяльності формують у дитини вміння прощати себе і пробувати знову, витримувати критику і прислухатися до цієї критики.
В умінні орієнтуватися у своїх почуттях формується і вміння розпізнавати почуття інших, вміння співчувати та співпереживати, як важлива властивість емоційної зрілості.
Наступний важливий момент – це завершення процесу, результат. Ця ситуація задоволення від зробленого, і асиміляція нового досвіду. Це формування «Образу Я», ставлення до себе. Це етап, який також впливає на те, чи повернеться потім дитина до цього, чи буде уникати та чинити опір.
Тут важлива конкретність і щирість позитивного підкріплення того, що було зроблено і як. Важливо розповісти про свої переживання від взаємодії з дитиною. Ваш емоційний дотик до дитини створить дуже сильне позитивне забарвлення всього процесу, мотивацію до повторення. Ви ніби з рук в руки передаєте дитині свою зацікавленість, задоволення, стійкість до невдач, емоційну наповненість в процесі та задоволення за результат.
Згодом дитина переймає ваш досвід не тільки в тому, що ви робите, а головне, як ви це робите, в якій атмосфері. Це платформа для формування емоційної зрілості дитини та ставлення до світу вже в його житті.
