ДЕПРЕСІЯ - ВИЗНАЧЕННЯ ТА СИМПТОМИ

Депресія – це психічний розлад, для якого характерний ряд симптомів: зниження настрою, уповільнення швидкості мислення та когнітивних функцій, а також фізичної активності. Крім цієї тріади депресія викликає ряд додаткових проявів, таких як порушення сну (зростання або зменшення його тривалості, якості), зміна апетиту, поява відчуття провини, соматичні (тілесні) прояви, ангедонія (відсутність задоволення) та ін..

Варто зазначити, що депресивний синдром, тобто вищеописані ознаки можуть спостерігатися при різноманітних психічних порушеннях, а не лише в межах великого депресивного розладу чи депресивного епізоду. Наприклад, біполярний афективний розлад характеризується чергуванням періодів критично зниженого та суттєво піднесеного, ейфоричного настрою (манія, гіпоманія). Також у людей з шизофренією може виникати постшизофренічна депресія. В даній статті говоримо саме про класичні прояви цього розладу.

ДЕПРЕСІЯ - ДІАГНОСТИКА

Наразі ключовим методом постановки діагнозу є консультація лікаря-психіатра в форматі інтерв’ю. Під час огляду спеціаліст звертає увагу на міміку, поведінку людини, характер мови, а також дізнається про анамнез захворювання та життя. Шляхом визначення тих чи інших клінічних феноменів, виключення додаткових причин (порушення гормонального балансу, травми головного мозку та системні захворювання, вплив психоактивних речовин тощо) ставиться клінічний діагноз. Крім цього, лікар керується даними психологічного тестування та інформацією від близького оточення людини з підозрою на депресію.

Звернутися до спеціаліста, помітивши у себе симптомів зниженого настрою – нормальна практика. На жаль, внаслідок стигматизації психіатрії та психіатрів, люди з депресією звертаються до лікарів суміжних спеціальностей, наприклад, невролога. Проте хочеться запевнити, що психіатра – це такий же лікар, як і всі інші.

ДЕПРЕСІЯ - ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Розвиток депресії має цілий ряд причин, як біологічного, так і психологічного характеру. Наразі ведеться дискурс з приводу того, чи варто розділяти  ендогенну депресію (спричинену генетичними аномаліями та біохімічними порушеннями) та невротичну (ту, що виникає в силу зовнішніх чинників та особистісного реагування людини). Причиною суперечок є те, що в обох варіантах можна виділити як біологічні чинники (спадковість, циклічність), так і психогенну природу (зв’язок з перенесеною психологічною травмою).

Саме тому наразі ми говоримо про поліетиологічність (сукупність різних причин) депресії.

Біологічна модель – нейромедіатори. Згідно з моноаміновою теорією, проблема виникає внаслідок порушення функціонування нейротрансмітерних систем головного мозку: серотонінової, норадреналінової та дофамінової. Нейротрансмітери – це речовини, завдяки, яким нейрони «спілкуються» одне з одним. При їх адекватному  функціонуванні психічні процеси відбуваються повноцінно, у випадку ж порушення з’являються характерні депресивні симптоми, які відступають за допомогою антидепресантів, що відновлюють баланс нейромедіаторів. 

Біологічна модель – рецептори. У свій час моноамінова гіпотеза була єдиною, проте наразі піддається критиці. Тому виникла інша теорія – зміна рецепторів у нейронах. Річ у тому, що нейромедіатори для передачі сигналу між нейронами мають взаємодіяти з рецепторами – ділянками, що зв’язуються з ними. При зниженні концентрації моноамінів, що відбуватися при депресії, рецептори в нейронах перебудовуються – їхня кількість та щільність зростає. Саме тому для достатньо якісної передачі імпульсу між нейронами необхідна більша кількість нейромедіатора. Через таку невідповідність у людини з депресією і виникають характерні порушення.

Роль психогенного чинника. Вплив стресу на людину, особливо в ранньому дитинстві (жорстоке поводження, втрата одного з батьків тощо) важко переоцінити. Саме рання травматизація є одним із ключових чинників, здатних запустити біохімічні порушення в головному мозку. Річ у тому, що тривалий хронічний стрес та ситуації безпомічності призводять до пригнічення нейротропного фактора росту – субстанції в головному мозку, котра відповідає за ріст та розвиток нейронів, формування зв’язків між ними.  Згідно з цією теорією, внаслідок дефіциту нейротропного фактора структура нейронних шляхів та рецепторів порушується, що стає причиною депресії.

Успадкування. Циркуляція серотоніну, норадреналіну і дофаміну між нейронами забезпечується білками-переносниками. Їх у нашому організмі цілий каскад, і вони утворюються внаслідок наявності тих чи інших генів (ділянок ДНК). Коли йде збій в гені, то білок, котрий він кодує, може працювати не повноцінно. Внаслідок цього циркуляція нейромедіаторів порушується, а нейротрансмісія (передача сигналу) знижується.

Підсумовуючи, варто зазначити, що депресія – це поліетиологічне захворювання, яке розташовується на трьох китах: генетичне успадкування, характер розвитку нервової системи та вплив стресу.

ДЕПРЕСІЯ - ЛІКУВАННЯ

Всім відомо, що депресія лікується антидепресантами, і це дійсно так, проте, спостерігаючи у себе симптоми зниженого настрою, важливо проконсультуватися з лікарем, а не займатися самолікуванням. На це є ряд причин.

Різний спектр впливу антидепресантів. Сучасний арсенал цих засобів широкий, крім того, фармакопея постійно зростає, поповнюючись препаратами з новими механізмами дії. В залежності від клінічної картини підбирається найбільш вірний антидепресант, спрямований на ту чи іншу нейромедіаторну систему, що спричинить відповідний ефект в лікуванні.

Питання взаємодії. Антидепресанти можуть взаємодіяти з багатьма іншими засобами, на що лікар звертає увагу під час консультації.

Підсилення антидепресантів. В ряді випадків використання самих антидепресантів недостатньо, тому використовуються додаткові групи препаратів (антипсихотики, протитривожні, стабілізатори настрою). Питання доцільності додавання того чи іншого засобу також вирішує лікар.

Тривалість терапії. Антидепресанти приймаються тривалий термін, в середньому – 6 місяців та більше. Це здійснюється для того, аби добитися стабільного результату в лікуванні та максимально вберегтися від повторних епізодів.

Немедикаментозні методи. Після стабілізації стану шляхом фармакотерапії не менш важливо працювати з установками, котрі стали підґрунтям для депресії. Одним із них є синдром вивченої безпомічності, а також негативні автоматичні думки. Отримуючи новий досвід в терапії та переглядаючи свої патерни поведінки, людини отримує значний базис для профілактики психічних розладів у майбутньому та покращення життя в цілому.