Казка про внутрішню дитину

Хто ця дитина? І чому вона там сидить?

У сусідній кімнаті велика шафа з книгами, на верхній полиці старий фотоальбом. Я відкриваю його і починаю згадувати.

Весна, яблуневий сад, маленька білява дівчинка з блакитними, як небо, очима. Вона посміхається так чисто, в ній стільки любові.

Під яблунею в саду сидить перелякане кошеня, дівчинка принесла йому трохи їжі та води. Вона обережно підходить, бачить, що кошеня налякане. Вона його не образить. Далі гучні голоси дорослих, і кошеня забирають далеко. Їй не говорять куди, на питання не відповідають, нічого не пояснюють, змушують мовчати і йти до своєї кімнати.

 

Зміна декорацій.

Кухня, капає кран, обідній стіл в крихтах хліба. Вона сидить і дивиться в тарілку з супом, тарілка велика, суп холодний. За вікном щосили грає літо, чути спів птахів, сміх хлопчаків. Вони йдуть на річку. Їй не можна. Вона не доїла, і поки не доїсть не піде нікуди. Суп, як раніше, холодний, а тарілка стала ще більших розмірів.

 

Осінь.
Портфель лежить в коридорі, книги розкидані. Дівчинка опустила голову, доки гучні голоси говорять їй про те, яка вона “не така”. Вона ховає обличчя, тому що сліз немає. Якщо сліз немає, то їй не повірять, що вона не хотіла. Але їх вже давно немає, всередині висохле озеро. Всередині вже нічого немає.

pic
У кутку самої темної кімнати мого будинку, куди не проникає жоден промінчик світла, сидить, обхопивши коліна руками, маленька дитина. Не видає жодного звуку, не рухається, і, здається, зовсім не дихає.

Сніг йде вже котрий день. Маленький силует, замотаний в якийсь неймовірних розмірів шарф, йде дорогою у світлі ліхтарів. Ще восени волосся потемніло, а блакитні очі стали згаслими. Мороз поколює обличчя та пальці. Важкий пакет врізається в долоню, шелестить від вітру.

Хто ця дитина, що перестала посміхатися на фотографіях? Така серйозна, мовчазна та вихована?

Вона сидить у кутку, і, здається, не дихає. Вона давно перестала ставити питання. У неї серйозний, твердий не за віком погляд.

Я візьму її за руку – руки неймовірно холодні.

Сьогодні ми підемо в парк годувати качок. Я куплю їй морозиво і запитаю, про що вона мріє. Лише на мить, але я побачу посмішку на обличчі.

Ввечері я прочитаю перед сном їй казку, і поки вона буде спати, пообіцяю собі її берегти. Я буду про неї піклуватися, тепер я можу це робити. Тепер я можу її захистити.

small-img